Ви знаходитесь: Головна Уроки Розвиток музичності Оберіть мову:
English (United Kingdom)French (Fr)Espa?olRussian (CIS)Ukrainian (UA)

Розвиток музичних здібностей

Розвиток музичних здібностей, творчого мислення учнів та основні принципи викладання гри на фортепіано/клавішних.

1) Музичні вподобання та принципи навчання.
2) Посадка за інструментом.
3) Ритм, тренування ритму.
4) Розвиток слуху.
    а) Інтервали.
    б) Мелодія.
    в) Тональність і Гармонія.
    г) Динаміка, Тембр та Регістр.
5) Постава рук.
6) Читання нотного тексту, елементарна теорія музики.
7) Розвиток пам'яті.
8) Педалізація.
9) Досягнення впевненості та свободи.
10) Самостійна робота.
11) Підбирання на слух.
12) Імпровізація та композиція.

Павло Дубровський

1) Перш ніж розпочати працювати з учнем, не залежно від його віку, на початковому етапі потрібно обов'язково поцікавитися якій музиці він віддає перевагу. Це стосується і музичної стилістики: класика, джаз, популярна музика чи рок; і самого настрою, який укладається у це вподобання. Маючи таку інформацію, можна буде набагато легше знаходити спільну мову та вести учня крізь навчальний процес, досягаючи максимальних результатів у мінімальні терміни. Але поспішати все ж не варто, оскільки кожен має свої індивідуальні здібності. Працювати необхідно в максимально зручному темпі для учня і братися за новий матеріал лише тоді, коли пройдений матеріал (хай і зовсім недавній) вже в досить жорсткому ступені зафіксувався у пам'яті. Якщо раптом виникають питання відносно пройденого матеріалу, який був розучений давно, необхідно обов'язково розглянути всі неясності, оскільки ці, на сьогоднішній день, незначні моменти можуть стати серйозною перешкодою у майбутньому і стати причиною зниження ефективності навчання і привести учня до розчарувань. Тому необхідно індивідуально підходити до кожного з учнів, враховуючи вік, музичні уподобання, вроджені здібності та працелюбність.

2) Перше, що тут потрібно вказати, це те, що не можна сидіти за інструментом “хильцем” і гра на клавішних — це все ж не відпочинок, а робота, хай навіть не груба фізична. Тому, враховуючи зріст учня, необхідно одразу показати йому ЙОГО посадку за клавіатурою, а точніше відстань на якій він повинен сидіти від інструмента. Надто близька посадка буде сприяти сутулості та подальшій скованості, а надто дальня — буде створювати незручність гри в крайніх регістрах. І навіть, якщо учень грає на початковому етапі лише в середньому регістрі, привчити до правильної посадки учня потрібно одразу, щоб в подальшому до цього питання більше не повертатися. Стілець для музиканта має бути достатньо жорстким, без спинки та підлокітників.

3) Отже, ми знаємо, яку музику любить учень і він, в свою чергу, знає як сидіти за інструментом. Перед тим як показати як класти руки на клавіатуру (навіть, не натискаючи жодних клавіш), необхідно визначити відчуття ритму: запропонувати, наприклад, простукати, або проплескати улюблену мелодію. Беручи це до уваги, можна буде зрозуміти, як розвивати ритмічні здібності далі і на чому акцентувати увагу. Відчуття сильної долі та акцентів, яке з'явиться у учня, надасть додаткові переваги у навчанні та підвищить самодисципліну. Дуже корисні заняття під метроном, а також під “самограй”. Але в останньому випадку потрібно правильно підібрати стиль для твору, що розучується.

4) Багато хто говорить, що у нього немає “слуху”, або щось подібне. Насправді, слух є у кожного, різниця лише в тому, що у одних він краще розвинутий від природи, а іншим просто доведеться більше тренуватися. Але і це не настільки важливо, оскільки постійна та цілеспрямована робота по розвитку слуху в кінцевому підсумку обов'язково дасть свої результати. Особливу увагу слід приділити визначенню — чи є у учня “абсолютний слух”. Звісно, ця здібність може одразу і не проявитися, але якщо все ж вона виявиться, то необхідно їй приділяти особливу увагу, оскільки це “додатковий козир” музиканта, який допоможе йому у майбутньому достатньо просто підбирати на слух та імпровізувати.
а) Розвиток слуху необхідно розпочинати з уміння чути інтервали (до октави). Головне не форсувати, не поспішати на цьому основоположному етапі.
б) Починати краще з простих мелодій, найліпше, добре відомих учню. Знову таки, краще обмежитися мелодіями, які укладаються у межах однієї октави.
в) Тональність і гармонія — це вже серйозні теоретичні поняття, але на початковому етапі потрібно показати учню найпростіше: як звучать мажор/мінор, що у акордів бувають різноманітні обертання та звучати вони будуть вже дещо по-іншому, при цьому залишаючись тим же акордом. В подальшому потрібно поєднувати у вправах на слух задачі по здатності чути різні інтервали та акорди, використовуючи при цьому якісь прості та знайомі учню мелодії.
г) Кінцевим етапом є виконання вищевикладеного в різних регістрах з різними динамікою та тембром, щоб дати можливість учню почути наскільки може відрізнятися музика, зіграна по-іншому.

5) При виконанні найпростіших вправ при підборі чи читанні з листа необхідно приділяти особливу увагу поставі рук. Запорука успіху в досягненні біглості є не лише вправи, що правильно і систематично виконуються, але і правильна постава рук у поєднанні з правильною та зручною посадкою за інструментом. Особливу увагу приділяти цупкості пальців, “легкості-повітряності” зап'ястю, але в той же час не розхитаного (що не прогинається вверх-вниз). В подальшому і вправи і готові твори потрібно обирати так, щоб учень міг легко поєднувати гру, коли обидві руки знаходяться поруч в середньому регістрі, і коли вони розходяться.

6) Нотна грамота в скрипковому та басовому ключі, кварто-квінтове коло, різні акорди — все це повинно вивчатися паралельно з розвитком слуху та вправами для розвитку біглості. Раджу підручник Способіна “Елементарна теорія музики”, де простою та зрозумілою мовою викладена та база, без якої неможливе навчання. Звісно всю цю теорію необхідно закріплювати практикою. Ті п'єси та вправи, що відібрані для вивчення, можуть стати наочним прикладом того, як ЦЕ працює. В протилежному випадку справа обмежиться банальним і нікому не потрібним зубрінням.

7) Є люди, які грають “на слух”, не знаючи нот. Деякі з цих осіб вважають, що їм вивчати ноти вже пізно, інші впевнені у тому, що без нотної грамоти взагалі “прожити можна”. На жаль, і ті і інші помиляються. Але в одному я абсолютно впевнений, що у ЦИХ людей, у більшості, гарна музична пам'ять, що дозволяє їм, почувши мелодію, потім “методом музичного тику” її ж і підібрати. А краще, бути гарно “підкованими” в теорії та розвивати пам'ять. Одне іншому не перешкода. Розпочинати краще з простих мелодій, запропонувавши учню “промукати” більш-менш чисто те, що він щойно почув і тільки потім всю роботу переводити на клавіші. З часом переходити до більш складних та незнайомих мелодій, поступово збільшуючи тривалість фрагменту для запам'ятовування.

8) Педаль — це козир фортепіано. Але вона має як позитивні, так і негативні боки (негативні, звісно, при неправильному використанні). Багато новачків хочуть пошвидше користуватися нею, надивившись концертів професіоналів, іноді, забуваючи про те, що “краще — ворог хорошого” (хоч і не так часто). Тому розвиток правильної педалізації ліпше починати тоді, коли твір вже впевнено грається (краще, навіть, коли грається вже навіть без нот) для того, щоб можна було всю увагу сконцентрувати на роботі правої ноги. Надмірне “захоплення педаллю” призводить до деякої розмитості та неохайності при виконанні. Часто буває, що музична тема звучить виразніше без затягування звуку, а звучання нот, що швидко затухають, дає більше конкретики та змісту. Тому, педаль необхідно “строго дозувати”.

9) Гами та арпеджіо — ось дві головні вправи для розвитку біглості. Існує велика кількість і тих і інших. Не варто зловживати швидкими темпами, тим паче педаллю при відпрацюванні техніки. Лише вивчивши вправу у повільному темпі, і декілька разів зігравши його без помилок, можна дозволити 1-2 рази спробувати і у швидкому. Надмірне використання швидкого темпу може призводити до виникнення неакуратності, “забовтування” твору і до стану “перегравання рук”, що дуже небезпечно. Педалізація, хоч і може приховувати якісь недоліки та огріхи, але якщо учень не на сцені, то краще бути чесним з собою та відпрацьовувати все без педалі. Також у учня, в наслідок якихось технічних неуспіхів та помилок може виникнути стан “остраху клавіш”, тобто переживання за невірно взяту ноту. У цьому випадку треба попрацювати, щоб цей стан не став стабільним, оскільки у ньому недосяжно абсолютно нічго. І лише в стані строгої самодисципліни, стану діаметрально протилежній ситуації з “острахом клавіш”, можна добитися того, заради чого ти сів за інструмент.

10) Як би не старався викладач, його зусилля не дадуть бажаного результату, якщо учень не буде самостійно працювати. Краще не сідати за інструмент втомленим чи у поганому гуморі. Також учень повинен ясно та чітко розуміти для чого він займається, тобто визначити той об'єм робіт і ті цілі, які поставлені на ЦЕ заняття. Якщо наявність вільного часу не дозволяє вивчити щось нове чи попрацювати над вже вивченим матеріалом, то необхідно хоча б виділити час, щоб не забути те, що вже вивчив. Краще займатися, наприклад, кожен день по 30 хвилин, ніж два рази на тиждень по півтори години. Стабільність — це запорука прогресу у навчанні. Якщо у учня виникають питання та нерозуміння в самостійній роботі, то краще запропонувати учню вияснити усі питання, що цікавлять, на наступному уроці (якщо пояснити у телефонному режимі неможливо), оскільки завчити неправильно легко, а ось перевчити набагато важче.

11) Коли учень оволодів у достатній мірі теорією музики, прийомами гри та має достатньо розвинутий слух — можна переходити до підбору улюбленої музики. Підбирання має свою специфіку у викладанні, але він просто необхідний, щоб музикант не був “прив'язаним до нот”, які, до речі, не завжди можуть бути під рукою, а зіграти треба ЦЮ музику прямо зараз. Підбирання по слуху — це вже у своєму роді творчість і часто прогрес вже залежить дійсно від природної обдарованості. Хоча “натаскати” учня “знімати” улюблену музику в принципі можливо, оскільки дуже часто принципи побудови популярних пісень є ідентичними. Чим більше підбираєш — тим швидше ЦЕ розумієш.

12) Досягнувши деяких успіхів у підборі та теорії музики, учень може спробувати імпровізувати, тобто дещо відходити від оригіналу, але, не втрачаючи його цілісності. Це більш творчий процес, ніж програвання гам та арпеджіо, але деякі елементарні поради можна дати, щоб учень не винаходив те, що вже давно винайдено: не треба вигадувати велосипед! А намагатися спонукати учня до написання чогось власного обов'язково потрібно — можливо ми втрачаємо Моцарта??? Можна, наприклад, запропонувати учню спробувати на популярну акордову послідовність написати свою мелодію... Хоча однозначні поради по розвитку композиторських здібностей давати в край важко.

Все вищевикладене є оглядовим і містить лише основні аспекти навчання.